Про тіло і політику: доступ до абортів в Україні

^{Нариси за результатами дискусії «Дав бог зайку?...»
за участі Оксани Осадчук, засновниці низової освітньої ініціативи Про Аборт;}

^{Анастасії Папіної, лікарки-гінекологині;
модерованої Анною Шаригіною, феміністкою та матір’ю.}

^{Захід відбувся 11.12.2026.}

До кого звертатися при небажаній вагітності? Чи допомогти може лише лікарка? Хто такі медичні працівниці громади і як вони можуть підтримувати? Як слова, що ми використовуємо, впливають на ставлення суспільства до влади жінок над власними тілами, до свободи жінок розпоряджатися своїм тілом? Чи є альтернатива жінці-інкубатору, жінці-інструменту покращення демографічної ситуації? Розбираємось разом.

Чи можливо зупинити політичні маніпуляції щодо жіночої репродукції? Навряд — радше, це була б якась утопічна задача. Що ж лишається? Мати можливість підважувати твердження і критично ставитися до суспільних очікувань, аби приймати справді усвідомлені рішення, особливо у тих питаннях, які змінять твоє життя назавжди. Саме для цього нами була організована і проведена ця дискусія — аби надати жінкам інформацію у медичному та правовому полі.

Окреслимо спочатку термінологію:

Ембріон, плід, зародок, дитина — навколо цих термінів часто точиться емоційно забарвлена дискусія, яка має самовідтворюючий характер і в якій, очевидно, повно простору для маніпуляцій. Як правозахисниці, ми ж звернемося до законів України, відповідно до яких ембріон (він же зародок людини) до восьми тижнів, не є суб’єктом права. А плід —  це є внутрішньоутробний продукт зачаття, починаючи з повного 12-го тижня вагітності до вигнання/вилучення з організму матері (відповідно до Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, Порядку реєстрації живонароджених і мертвонароджених, Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 179 від 29.03.2006 р.). Дитиною ж, за визначенням 6 статті Сімейного кодексу України, є «особа до досягнення нею повноліття».

Аборт — є перериванням небажаної вагітності, де «небажаність» може бути умовно об’єктивно обумовленою насильством або станом здоров’я плоду чи жінки. А також «небажаність» може визначатися через суб’єктивні обставини, небажання чи неготовність жінки ставати матір’ю тощо.

Наразі, якщо говорити простою мовою, жінкам доступні хірургічний та медикаментозний аборти. Розберімося із цим трохи детальніше.

Хірургічний аборт —  це такий спосіб переривання вагітності, який передбачає безпосереднє втручання у тіло жінки, яке може бути виконано двома способами: вишкрібання (або кюретаж) та вакуумна аспірація.

У процесі кюретажу шийка матки розширюється за допомогою медичного інструменту, і спеціальним хірургічним інструментом вичищається вміст матки.

Вакуумна аспірація — це коли вміст матки висмоктується через шийку матки за допомогою вакууму.

Із 2023 року офіційно медикаментозний аборт дозволено проводити самостійно вдома або із дистанційною допомогою медичного працівника. У Наказі Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Стандарту надання медичної допомоги» медикаментозний аборт визначається так:

«Медикаментозний аборт – безпечний та ефективний метод переривання вагітності за допомогою лікарських засобів антипрогестагенової дії (міфепристон) та простагландинів (мізопростол). Проведення медикаментозного аборту на терміні вагітності до 12 тижнів є оптимальним і може виконуватися в умовах денного стаціонару/стаціонару, вдома або за допомогою телекомунікаційних послуг».

Зазначені вище документи та визначення, на жаль, не є досконало імплементованими в життя українок.

Зазвичай пацієнткам пропонується хірургічний аборт через те, що в доступі у лікарок немає відповідних медикаментів, а також це швидше та звичніше для деяких фахівчинь. І от саме в проведенні хірургічного аборту пацієнтам не дають право вибору та багато чого не пояснюють. Жінка не лише не має вибору, а й навіть не знає, який саме вид аборту буде до неї застосовано, навіть в межах хірургічної процедури. Їй не пояснюються різні варіанти, їхні ризики, механізми, наслідки тощо. Рішення приймає лікарка на власний розсуд або за протоколами відповідної медичної установи. У цей час пацієнтка може знаходитися в непритомному стані під дією анестезії. Фактично жінка надає згоду лише на переривання вагітності і не має ні інформації, ні контролю над тим, в який спосіб це відбуватиметься.

Інформація про хірургічний аборт як медичну послугу не є загальнодоступною. Більшість медустанов та лікарок не розміщують цю інформацію або розміщують окремо від інших процедур. Вартість абортів (за відкритими даними веб-сторінок харківських клінік: близько 5000 грн) часто не вказана або вказана непрозоро.  Наприклад, вказана лише вартість первинної консультації, а решту необхідних процедур та їхні ціни пропонується уточнювати особисто або телефоном.

Поруч з інформацією про медичну послугу часто розміщена емоційна інформація, наприклад, ставлення клініки до абортів та особисті оціночні судження адміністрації чи лікарів. До того ж, відомі непоодинокі випадки, коли лікарки відмовляють у проведенні процедури, або, навіть, наданні достовірної інформації про аборт через низку здебільшого соціальних причин, як от небажання брати на себе ризики невдалої процедури, страх залишитися наодинці з невдалими наслідками аборту, без підтримки медичної установи та професійної спільноти; уникнення суспільного чи професійного осуду тощо.

Щодо медикаментозних абортів (від 4000 до 7000 грн в медустановах в середньому у Харкові), то найголовніша перепона — це відсутність необхідних ліків в аптеках, неможливість їх купити. Якщо навіть клініка надає послугу «медикаментозний аборт» — це зовсім не означає, що вона насправді може бути проведена, бо на ринку України немає ліків, які необхідні для цієї процедури.

Іншим бар'єром може бути вартість медикаментів, бо навіть ліки нібито середньої вартості можуть виявитися недоступними для людей у вразливому становищі, наприклад, квір-людей, зокрема, трансгендерних людей, ВПО, безробітних жінок, молодих людей, старших людей, жінок, які страждають від домашнього насильства, є економічно, психологічно чи фізично залежними [від партнера, партнерки, батьків чи навіть дітей], маломобільних жінок тощо.

Розглянемо кілька конкретних прикладів:

За медичними протоколами рекомендується кваліфікований нагляд навіть під час процедури самостійного медикаментозного аборту. Тож жінкам з невеликих міст або сіл доведеться залишатися поблизу медустанов, що значить витрати на проїзд, проживання та харчування, якщо медустанови немає в місці проживання безпосередньо.

Трансгендерний чоловік, який завагітнів, при цьому здійснивши юридичну частину переходу, навряд зможе отримати фахову консультацію, яка враховуватиме його ментальний і гормональний стан — через брак інформації у лікарів. До того ж, він може наразитися на додатковий ризик небажаного оприлюднення персональної інформації.

Молода жінка має якось пояснити свою відсутність протягом кількох днів, що може бути дуже складним у випадках перебування в залежних стосунках. Це також є обмеженням для жінок будь-якого віку, які опинилися в аб'юзивних стосунках. З іншого боку, старшим жінкам може бути ні з ким залишити дітей, батьків похилого віку або родичів з інвалідністю.

Актуальними для всіх бар'єрами, які підживлюються антиабортними кампаніями релігійних активістів, є суспільний осуд, стигматизація, байдужість та, навіть, ворожість медичного персоналу, ризики порушення конфіденційності та брак підтримки жінок. Розповсюджені також випадки, коли за оголошеннями про допомогу у випадках небажаних вагітностей стоять саме релігійні організації, які вмовляють дівчат і жінок у важких життєвих обставинах, виношувати небажану вагітність, тим самим підсилюючи їхнє залежне становище, ба більше — вибудовуючи на цьому кампанії з залучення нових послідовниць тої чи іншої церкви.

Що можна сказати у висновках? 

«Ця подія допомогла мені подивитися на проблему медикаментозного аборту перш за все зі сторони пацієнтів. Ми, як лікарі, маємо зробити так, щоб ця послуга перестала бути табуйованою та важкодоступною. Особистість і лише вона самостійно має вирішувати, що і як буде відбуватися із її/його тілом, без осуду, наклепу та засудження», — Анастасія Папіна, лікарка-гінекологиня.

__________________________________

_{Інформація у цьому тексті має пояснювальний характер і є вільним переказом змісту дискусії між професіоналками. За фаховою інформацією, будь ласка, зверніться до лікарки або професійної консультантки.}